День пам'яті Афганських подій

Голова спілки ветеранів Афганської війни
Дзюняк В.М.

Немало збігло часу з тих пір, як закінчилась ця безглузда, нікому не потрібна Афганська війна. Вже загоїлись рани, змужніли, стали мудрими солдати  і офіцери. Та тільки  пам'ять про неї жива, стерти її не зможе ні час, ні відстань ті тривожні дні, коли матері проводжали своїх синів, ще зовсім юних хлопчиків служити в армію, не знаючи, що проводжають їх на війну. А вони хоробрились на перонах вокзалів, хрипло співали під гітару і йшли назустріч смерті. 

У музеї воїнів-інтернаціоналістів

15 лютого в районному Будинку культури відбулася традиційна зустріч воїнів-інтернаціоналістів. Двадцять три  роки минуло з дня виводу радянських військ з Афганістану. Для когось ця дата на календарі нічим не відрізняється від інших. Та для тих, хто виконував свій військовий обов'язок на афганській війні, проявивши мужність і героїзм, вона закарбувалася в пам'яті на все життя.

Ветерани Афганської війни

   Болить мені Афганістан

Болить мені Афганістан,

Тривожить пам'ять мою й душу,

Пекучий біль солдатських ран

Своїм єством відчути мушу.

Я не була в тій стороні

Де сонце жарить, як у пеклі,

Де у палючому вогні

Усього крок назустріч смерті.

Де гул вертушок і машин,

Політ прощальний у "тюльпані"...

Там із хлоп'ят кують мужчин

У тій пекельній наковальні.

Болить мені Афганістан,

Хоч не була в краю тривожнім,

Та материнських сліз мені

Повік забуть ніяк не можна.

Болить мені Афганістан.

Ця біль всього мого народу, 

Коли ховає ветеран

Неначе гріх свій, нагороду.

Пробачте мертві і живі,

Нам нездійсненні ваші плани.

Ви, що згоріли у вогні,

Ви, ті що зараз поруч з нами.

Життя - живим! Здоров'я вам,

Мой афганці-ветерани.

Нехай Господь вас береже,

І зцілить давні ваші рани.

Олена Рокицька

 (колишня завідувачка Сущанської сільської бібліотеки)